КНИГИ - ЮВІЛЯРИ 2017 РОКУ

/Files/images/DSCN5690.JPG

13-17 березня тиждень БЖД

/Files/images/DSCN6088.JPG

19 березня - день народження Ліни Костенко

/Files/images/DSCN6093.JPG

Вшанування пам'яті ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

/Files/images/DSCN5683.JPG

9 березня - день народження Т.Г. Шевченко

/Files/images/DSCN6047.JPG

25 лютого- день народження Лесі Українки

/Files/images/DSCN5688.JPG

Поради батькам

/Files/images/DSCN5684.JPG

27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.

/Files/images/DSCN5478.JPG

22 січня - День Соборності України

/Files/images/DSCN5385.JPG

10 грудня - День прав людини

/Files/images/DSCN5056.JPG

До Дня Збройних Сил України (6 грудня)

/Files/images/DSCN5058.JPG

1 грудня - День боротьби зі СНІДом

/Files/images/DSCN5055.JPG

26 листопада - День пам'яті жертв Голодомору

/Files/images/DSCN5001.JPG

21 листопада - День Гідності та Свободи

/Files/photogallery/1821/DSCN4868.JPG

21 листопада українці святкують День Гідності та Свободи. У цей день по всій території України, вже традиційно, відзначають роковини початку двох революцій — Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року).
Ця визначна подія є наступником Дня свободи, який раніше щороку відзначався 22 листопада (після подій Помаранчевої революції). А вже 13 листопада 2014 року Президент України підписав указ, згідно якого 21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи.
Згідно з Указом Президента України День Гідності та Свободи встановлено з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження і донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також перекази належної поваги патріотизму і мужності громадян, які восени 2004 року і в листопаді 2013 року — лютому 2014 з’явилися на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави і її європейського вибору
У цей день українці віддають данину громадянського подвигу, патріотизму і мужності людей, які виступили на захист демократичних цінностей, відстояли національні інтереси і європейський вибір нашої країни. Ми, українці, повинні усвідомлювати, що лише в єдності дій можемо досягти величної мети — побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.

9 листопада - День української писемності та мови.

У бібліотеці гімназіі оформлена інформаційна викладка./Files/images/DSCN4526.JPG

Це свято встановлено в нашій країні 9 листопада 1997 року. Цього ж дня православна церква вшановує пам'ять святого преподобного Нестора-літописця.
Преподобний Нестор-літописець – киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.
Найвизначнішою працею Нестора - літописця є «Повість временних літ» - літописне зведення, складене у Києві на початку ХІІ століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця ХІ століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. «Повість временних літ» була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.
Впродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За науковими реквізитами лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VІ-ІХ столітті. Процес унормування загальнонародної української мови вчені відносять до ХІІІ-ХІV століття. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (Х-ХІІІ століття), українсько - білоруської (ХІV-ХV ст.), слов’янської, староукраїнської («простої мови») , церковнослов’янської (ХІV-ХVст.). Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини ХVІІІ-ХІХ століть. Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І.П.Котляревський, а основоположником – Т.Г.Шевченко. Разом з розвитком писемного слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання будь-якої складності й ваги.

110 років від дня народження І.П.Багряного

/Files/images/DSCN4309.JPG

Народився 19 вересня(2 жовтня) 1907 року в селіКуземинів сім’ї муляра Павла Петровича Лозов’яги. Мати майбутнього письменника— Євдокія Іванівна Кривуша— походила із заможного селянського роду із селаКуземинбіля Охтирки. У сім’ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дочка Єлизавета.
У шестирічному віці почав навчатися вцерковнопарафіяльній школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу.1920року вступив до технічної школи слюсарного ремесла, потім— до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю.
1922 року починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 року вийшов із комсомолу. Щоб «збагатитись враженнями» (вислів Івана Багряного), побував наДонбасі, вКриму, наКубані.
1925 року Іван працював уКам’янці-Подільськомуілюстратором у газеті«Червоний кордон», надрукував у ній свої перші вірші.
Того ж 1925 року Іван під псевдонімомІ.Полярнийвидав в Охтирці невеличку збірку «Чорні силуети: П’ять оповідань».
1926 року Іван вступив до Київського художнього інституту (КХІ), якого через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити не вдалося. Навчаючись в КХІ, виходить зі спілки«Плуг», вступає до опозиційного літературного об’єднання МАРС («Майстерня революційного слова»), де зближується з самовимогливими митцями слова:Валер’яном Підмогильним,Євгеном Плужником,Борисом Антоненком-Давидовичем,Григорієм Косинкою,Тодосем Осьмачкоюта іншими, яких пізніше було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики та всіляко переслідувано. Саме в цей період Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах«Глобус»,«Всесвіт», «Життя й революція»,«Червоний шлях»та інших.
У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave, Марія» (невдовзі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), п’єсу «Бузок» про графоманів.
1930 року побачив світ роман у віршах«Скелька». Офіційною реакцією на роман стала стаття О. Правдюка «Куркульським шляхом» в журналі «Критика», де автор говорить: «…Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…».
16 квітня 1932 року його заарештували вХарковій звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації» за допомогою його літературних творів, таких якпоема«Ave Maria»,історичний роман«Скелька», поеми «Тінь», «Вандея», «Гутенберг», соціальна сатира «Батіг».
Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув’язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 року його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселеньДалекого Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932—1937 роках досі мало відомостей:Охотське море,тайга, життя серед українцівЗеленого Клину. Утеча в Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки)— тепер уже в таборі БАМТАБу.
Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає: 16 червня 1938 року повторно арештований та відсидів у Харківській в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі. Йому пред’являють нове звинувачення— участь чи навіть керівництво у націоналістичній контрреволюційній організації. Хоч тривали довгі дні знущань та допитів, Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав. 1 квітня 1940 року прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність належать до 1928— 1932 років, за що він уже був засуджений, а «…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов’ягіна слідством не добуто». Хворий, знесилений, Іван Багряний повертається в Охтирку.
Автобіографічні подробиці про ці п’ять років життя— арешт, тортури, втечу із заслання й повернення на батьківщину— письменник використав у романі«Сад Гетсиманський».
Попри таку завантаженість Іван Багряний не покинув літературну працю. 1944 року він написав один із найталановитіших творів—роман«Звіролови» (згодом відомий як«Тигролови»).
У січні 1944 написав, перебуваючи уТернополі, поему «Гуляй-Поле».
Перша дружина — Антоніна Зосімова, діти: Борис і Наталя. На еміграції одружився з Галиною Тригуб (родом ізТернопільщини). Їхні діти: Нестор і Роксолана.

150 років від дня народження М.С.Грушевського

/Files/images/DSCN4136.JPG

Грушевський Михайло Сергійович(нар.17(29) вересня 1866 ‒ 24 листопада 1934, Кисловодськ, РРФСР)– вчений світового рівня, творча спадщина якого нараховує близько двох тисяч праць з історії, історіографії, соціології, літератури, етнографії, археології, фольклору.
Народився Михайло Грушевський в м. Холм (нині м. Хелм, Польща). З часом його родина переїхала на Кавказ, де Михайло навчався у 1-й Тифліській класичній гімназії. У 1890 році закінчив історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. В університеті Грушевський працював під керівництвом Володимира Антоновича. За успіхи в науковій роботі його залишили на кафедрі для подальшої наукової та педагогічної роботи як професорського стипендіата. У травні 1894 р. він захистив магістерську дисертацію і отримав ступінь магістра. Того ж року за рекомендацією Антоновича Михайла Грушевського призначили на посаду ординарного професора кафедри всесвітньої історії Львівського університету. Саме у Львові М.Грушевський розпочав активну науково-організаторську діяльність, написав численні наукові праці та видав томи документів з історії України. Він створив власну наукову школу. М.Грушевський активно займався громадсько-політичними справами, був одним із засновників Української національно-демократичної партії (1899). Підтримував ідею автономії українських земель у складі Австро-Угорщини.
Після революції 1905-1907 рр. М. Грушевський переніс свою діяльність до Києва. В ніч з 3 на 4 березня 1917 р. під тиском революційних подій в Росії в Києві утворилася Українська Центральна Рада (УЦР). Період існування та діяльності Центральної Ради став періодом найвищого злету політичної, громадської та державної діяльності М. Грушевського. Він одним з головних ідеологів української революції, творцем її концепції й разом з УЦР пройшов шлях від вимог обмеженої національно-територіальної автономії до становлення самостійної України.
Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Згідно з Другим Універсалом Центральна Рада почала розробку закону про автономний устрій України. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1918 р. Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність та суверенітет української держави. Під керівництвом М. Грушевського урядом УНР приймалися важливі рішення про державні атрибути, а також здійснювався конституційний процес. Він особисто брав участь в розробці Конституції УНР, яка була прийнята 29 квітня 1918 року. Однак цьому документу не судилося бути втіленим, бо того ж самого дня в Києві стався державний переворот на чолі з П. Скоропадським і М.Грушевському довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР поклала край державній діяльності М. Грушевського. У підпіллі він здебільшого займався науковою працею.
У березні 1919 року емігрував до Праги, потім до Відня. В еміграції М. Грушевський продовжував свою публіцистичну та наукову діяльність. Крім того, він долучився до створення міжнародної організації – Комітету незалежної України, яка інформувала світову громадськість про політичні цілі українського народу, а також заснував у Празі Український соціологічний інститут.
У грудні 1923 р. М. Грушевського заочно було обрано академіком кафедри історії українського народу Всеукраїнської Академії наук України (ВУАН), а на початку березня 1924 р. за дозволом ЦК КП(б)У вчений повернувся в Україну, де розгорнув активну діяльність в напрямку розбудови радянської історичної науки. В цей час історик продовжував працювати над своїми фундаментальними працями – «Історія України-Руси» та «Історія української літератури».
З осені 1929 року почався погром наукових установ, створених М.Грушевським. Одночасно почалася критика історичних і політичних поглядів вченого. 7 березня 1931 р. М. Грушевський переїхав до Москви, а 23 березня його заарештували та звинуватили у керівництві неіснуючою контрреволюційною організацією «Український національний центр». Він визнав себе винним і невдовзі його звільнили з-під арешту. Однак здоров’я М. Грушевського та його моральні сили були підірвані.
У жовтні 1934 р. він поїхав лікуватися до одного з кисловодських санаторіїв. Несподівано вчений захворів і невдовзі після операції помер. Його тіло було перевезене до Києва та поховане на Байковому цвинтарі.

Олімпійський тиждень

/Files/images/DSCN3754.JPG

Безпека дорожнього руху

/Files/images/DSCN4135 - копия.JPG

До Дня м.Лисичанська

/Files/images/DSCN3711.JPG

Визволителі м.Лисичанська

/Files/images/DSCN4135.JPG

160 років від дня народження І.Я. Франка

/Files/images/DSCN4308.JPG
Іван Франко(27.08.1856 – 28.05.1916) – великий український письменник, один з будівничих нової української нації.
Іван Якович Франко народився у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Він ріс сиротою (в 1865 р. помер його батько – Іванові було дев’ять років; його мати померла у 1872 р.). Попри матеріальні нестатки родини, Іван навчався: в 1862 – 64 роках – у школі в сусідньому селі Ясениця-Сільна, в 1864 – 1867 рр. – у початковій школі в Дрогобичі, в 1867 – 1875 рр. – у гімназії в тому ж Дрогобичі.
В 1875 році Франко отримав стипендію з фонду Гловінського і восени того ж року записався на філологічне відділення Львівського університету. Стипендія надавалась аж до закінчення вищої освіти, і здавалось, що перед здібним юнаком стелиться рівна дорога учителя гімназії чи професора в університеті, на яку розраховували його рідні та знайомі.
Але в перші університетські роки відбулось самовизначення Франка як українського діяча, ще й виразно прогресивного, соціалістичного напрямку. Він товаришує з Остапом Терлецьким та Михайлом Павликом, через останнього зав’язує листування з Михайлом Драгомановим, який на той час перебував у Женеві. Саме через це листування з небезпечним в очах поліції революційним соціалістом Драгомановим Франко був заарештований (11.06.1877 р.). Його разом з товаришами звинувачували в утворенні таємного соціалістичного товариства. 21.01.1878 р. суд визнав його винним і засудив на 6 тижнів ув’язнення. Оскільки тоді термін слідчого ув’язнення до кари не зараховувався, Франка випустили на волю 5 березня 1878 року.
В 1886 році Франко оженився з Ольгою Хоружинською (родом з Києва). В їх родині з’явилось четверо дітей, але від 1902 року родинне благополуччя почало руйнуватись. В Ольги Франко з’явились ознаки психічного розладу, які дедалі посилювались, і це принесло багато горя Іванові Франку.
Франко вперше виступив як поет в 1874 році і писав вірші аж до кінця свого життя, до 1916 р. В його поетичному доробку – чимало прекрасних віршів про особисті переживання та громадські справи, які склали кілька книжок.
Але з найбільшою силою поетичний талант Франка проявився у великих поемах. Тут ми бачимо реалістичні картини сучасного галицького життя («Ботокуди», 1884; «По-людськи», 1889; «З любові», 1890), образи історичного минулого нашого народу («Панські жарти», 1887; «Іван Вишенський», 1895; «На Святоюрській горі», 1900), міркування про релігію та бога («Ex nihilo», 1885; «Смерть Каїна», 1889).
Дуже велике місце серед франкових поем займають переробки сюжетів світової літератури («Лис Микита», 1890; «Пригоди Дон Кіхота», 1891; «Цар і аскет», 1892; «Абу-Касимові капці», 1895; «Коваль Бассім», 1900; та ін.).
Вершиною поетичної творчості Франка є поема «Мойсей» (1905), в якій на біблійному сюжеті дана алегорична картина піднесення українського народу на боротьбу за незалежність.
Іван Франко за покликанням був поетом, літератором; але в умовах поневолення українського народу він не міг дозволити собі бути тільки письменником – він охоче й рішучо брався за будь-яку роботу, яку вважав корисною для піднесення українського народу. Через це багато його літературних планів залишились нереалізованими, на що він гірко нарікав у деяких поезіях. Але саме універсалізм його діяльності дозволяє нам говорити, що в особі Івана Франка ми маємо не тільки великого письменника, але й одного з будівничих української нації.

До 25-ї річниці Незалежності України

/Files/images/DSCN4134.JPG

День прапора

/Files/images/DSCN3709.JPG

Кол-во просмотров: 1105

    Новости

    Календарь

    Предыдущая Октябрь 2020 Следующая
    ПВСЧПСВ
     1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031