• Вы находитесь здесь:

  • Главная
  • Новини
  • 05.09. 2018 року – 100 років початку червоного терору на Україні

05.09. 2018 року – 100 років початку червоного терору на Україні

2018-09-05

Черво́ний теро́р— заходи насильства, які здійснювалисябільшовикамипроти широких соціальних груп, включаючи робітників та селян, що були оголошені «класовими ворогами», або звинувачувалися в «контрреволюційній» діяльності.
З приходом в результаті Жовтневого перевороту 1917 року до влади більшовиків, червоний терор поступово стає офіційною політикою Радянської Росії. 13 червня 1918 р. був прийнятий декрет про відновлення смертної кари. З цього моменту розстріл міг офіційно застосовуватися за вироком революційних трибуналів.
5 вересня 1918 року – радянський уряд прийняв декрет про «червоний терор», який проголошував боротьбу з контрреволюцією, спекуляцією та іншими злочинами шляхом ізолювання «класових ворогів» у концентраційних таборах і шляхом фізичного знищення «всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів». Згідно з Декретом «про червоний терор» від 5 вересня 1918 року (рос. Декрет о красном терроре), «червоний терор» ставив перед собою завдання боротьби з контрреволюцією, спекуляцією й злочинами за посадою шляхом ізолювання «класових ворогів» у концентраційних таборах і шляхом фізичного знищення «всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів». Більшовики, прийнявши Декрет «про червоний терор» після терористичних актів лівих соціалістів-революціонерів — колишніх союзників більшовиків, проти більшовицьких лідерів, в основному вбивали людей, які не мали жодного стосунку до партії лівих соціалістів-революціонерів. Терор та насильство, включаючи масову конфіскацію (пограбування) приватної власності, арешти, розстріли, примусові роботи, відправлення на фронт, організацію голоду тощо, широко застосовувалися на території України. Терор був остаточно узаконений як метод державного управління та став невід'ємною складовою комуністичного будівництва.
У 1919 р. була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), яку з квітня 1919 р. очолив М. Лацис. Створювалися «народні суди» й революційні трибунали, робітничо-селянська міліція. Відповідно до відомостей, опублікованим особисто начальником відділу ВНК по боротьбі з контрреволюцією одним із головних організаторів «червоного терору» чекіст Мартином Лацисом, в 1918 році і за 7 місяців 1919 року по всій території, яка була захоплена більшовиками, були розстріляні 8 389 чоловік, в тому разі Київсько ЧК — 825 чоловік; ВНК 781 чоловік, ув'язнено в концтаборах 9 496 чоловік, у в'язницях — 34 334; узято в заручники 13 111 чоловік й арештовані 86 893 чоловік. Сам М. Я. Лацис вважав ці цифри скромними. У журналі «Червоний терор» 1 листопада 1918-говін відверто і цинічно коментував урядовий декрет: «Ми не ведемо війни проти окремих осіб. Ми винищуємо буржуазію як клас. Не шукайте на слідстві матеріалів і доказів того, що обвинувачений діяв ділом або словом проти радянської влади. Перше питання, яке ми повинні йому поставити, – до якого класу він належить, якого він походження, виховання, освіти або професії. Ці питання й повинні визначити долю обвинуваченого. У цьому – зміст і сутність червоного терору».
На території України червоний терор розпочався ще у січні1918року із вторгненням червоногвардійських загонівМуравйова, який під час і післяштурму Києва влаштував у Києві різанину. За різними підрахунками жертвами різанини стали від 2 до 3 тисяч осіб.З цього моменту насильство і терор стали основними методами утвердження тут Радянської влади. За висловом В.Г.Короленка, арешти і позасудові розстріли політичних опонентів під приводом боротьби з контрреволюціонерами тут стали звичним, «побутовим явищем» радянської дійсності.
Однак швидко з'ясувалося, що в Україні масове насилля не призводить до бажаних результатів. Тому вже 16 квітня Президія ВУЦВК, «з огляду на неодноразові випадки спалювання цілих сіл при придушенні куркульських повстань, що є абсолютно недоцільним і вкрай шкідливим для справи радянської влади», запропонувала РНК «у терміновому порядку видати усім належним відомствам розпорядження про повне припинення від страхом суворої відповідальності спалювання сіл». Втім, нових методів віднайти не вдалося. «Принцип кругової поруки села за контрреволюційні виступи» і надалі залишався важливим засобом управління, який, зокрема, політбюро ЦК КП(б)У схвалила 14 липня 1919 року.
Про розстріли в Києві, Харкові, Вінниці, Житомирі та інших містах України, про жертви «чрезвичайки», як називали цю комісію в народі, свідчили майже всі періодичні видання в Україні. Єврейські погроми в Україні були явищем, повз яке не могла пройти жодна газета. Жертвами більшовицького терору в Києві, Одесі та інших містах стали: ректор Української Академії Мистецтва Олександр Мурашко, письменник Дмитро Маркович, поет Григорій Чупринка, композитор Микола Леонтович, актор і письменник Олелько Островський й тисячі інших, про що писала газета «Рідне слово» в статті «Жертви „чрезвичайки“ серед українців».
Цього часу в Україні створювалася система примусових робіт і перші концтабори, через які в 1920-1921 pp. пройшли 25-30 тис. чоловік.
З 1926 року поняття «контрреволюція» входить до карного кодексу РРФСР. Стаття 58 цього кодексу визначає контрреволюцію, як «Протидію нормальній діяльності державних установ і підприємств або відповідне використання їх для руйнування й підриву державної промисловості, торгівлі й транспорту, з метою здійснення дій, передбачених статтею 58.1», і передбачає смертну кару для звинувачених у контрреволюційній діяльності.
У січні 1930 року стартувала кампанія з «ліквідації куркульства як класу», під час якої було розкуркулено та депортовано за межі УСРР близько 250 тисяч осіб.
Масштабною спланованою акцією радянського керівництва став голодомор 1932—1933 років, жертвами якого стало від 6 до 8 млн чоловік. Найбільше постраждав від голоду український народ, втративши 4-5 млн чоловік.
З березня 1933 року почалася нова кампанія терору проти української інтелігенції.
Найпотужніша хвиля репресій в СРСР припадає на зміні в правлячій верхівці СРСР та відповідний терор 1937—1938 років, коли НКВС очолював Микола Єжов. Лише за 2 роки «Єжовщини» було розстріляно за офіційними даними понад 700 тис. чоловік. У ці роки було страчено й найкращих представників української інтелігенції, а також старих більшовиків та бундовців.
На Україні споруджені пам’ятники жертвам червогого терору, так у м. Лисичанську поставлено пам'ятний хрест «мільйонами вбитих голодом 1920-23, 1932-33, 1946-47рр.
У 2018 році на державному рівні в Україні відзначається День пам'яті — 100 років з дня початку «червоного терору» — злочинної репресивної політики комуністичного режиму (05.09.1918).
Нагадаємо, що згідно Закону України від 9 квітня 2015 року "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки", комуністичний тоталітарний режим 1917–1991 років в Україні визнаний злочинним.
Пропаганда комуністичного або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки визнана наругою над пам’яттю мільйонів їхніх жертв та заборонена законом.
Кол-во просмотров: 38

Новости

Календарь

Предыдущая Октябрь 2018 Следующая
ПВСЧПСВ
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031