• Вы находитесь здесь:

  • Главная
  • Новини
  • Перший зимовий похід Армії УНР (1919-1920): 100-та річниця

Перший зимовий похід Армії УНР (1919-1920): 100-та річниця

2020-05-12

Перший зимовий похід Армії УНР

/Files/images/100річчя.jpg Це ― рейд військових з’єднань Армії Української Народної Республіки по тилах радянських та білогвардійських військ.
Початкові Зимового походу передувала така ситуація: у листопаді 1919 р. головнокомандувачі Української Галицької Армії таємно від Наддніпрянської армії (УНР) підписали договір з армією російських монархістів (під проводом Денікіна) про перехід УГА під владу Денікіна. Внаслідок цього, дві армії-побратими УНР та УГА, після кількамісячної боротьби з об’єднаним фронтом, врешті обрали різні вектори руху.
Таким чином, у листопаді того ж таки 1919 року знекровлена попередніми боями та пошестю тифу (залишилось 8-10 тис. вояків ― щонайбільше чверть від попереднього складу) Армія УНР виявилась затиснутою у «трикутнику смерті» в районі Старокостянтинова (Поділля, сучасна Хмельниччина). На півдні та сході України діяла Добровольча армія Денікіна, на заході ― поляки, на півдні ― червоні. Під тиском переважаючих сил противника Армія УНР змушена була відійти на південь, під її контролем залишалась невелика територія в районі міста Любар Волинської губернії./Files/images/100річ.jpeg
Якщо провести паралель з нинішньою політичною ситуацією, то ці події дуже нагадують «Іловайський котел» у серпні 2014 р.
У таких умовах продовжувати боротьбу регулярними військовими силами було неможливо. 4-6 грудня 1919 р. в Новій Чорториї відбулась нарада представників уряду та вищого командування армії за участю Симона Петлюри, Василя Тютюнника, Юрія Тютюнника, Михайла Омеляновича-Павленка та Євгена Коновальця. Нарада ухвалила ліквідувати регулярний фронт, вийти у ворожий тил і розпочати партизанську війну разом із повстанськими загонами, Уряд прийняв рішення про від’їзд Симона Петлюри до Варшави.
/Files/images/100річч.jpeg І-й Зимовий похід розпочався 6 грудня 1919 року. Боєздатні частини були зведені в 4 групи: Запорізьку (командувач – генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко, згодом ― полковник Андрій Гулий-Гуленко), Київську (командувач ― полковник Юрій Тютюнник), Волинську (командувач ― полковник Олександр Загродський) та 3-тю стрілецьку дивізію (командувач ― полковник Володимир Трутенко). Загальне командування здійснював генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко. Сукупна чисельність армії становила близько 10 тисяч вояків (з них боєздатних ― 3-3,5 тис.), озброєних 2-ма тисячами шабель та 12-ма гарматами.
Січові стрільці під командуванням Євгена Коновальця відмовились брати участь у рейді, оскільки не бачили сенсу в партизанських діях. Частина їх самодемобілізувалися, решта приєдналися до інших підрозділів Армії УНР.
У грудні 1919 ― березні 1920 рр. українські війська, у тяжких боях знищуючи ворожі гарнізони й окремі військові формування білогвардійців та червоних, пройшли Єлизаветградчиною, форсували Дніпро, зайняли Умань, Черкаси, Канів, Смілу та інші міста. Під час походу командування підтримувало постійний зв’язок з Урядом та С. Петлюрою. У квітні 1920 р. за наказом Петлюри війська почали пробиватися на захід, щоб об’єднатися з українськими частинами на польсько-радянському фронті (тоді точилась польсько-радянська війна 1920 р.).
6 травня 1920 р. в районі Ямполя відбулось з’єднання частин Армії УНР. За 180 днів Зимового походу армія пройшла 2500 км, захопила значні трофеї та полонених. Перший Зимовий похід сприяв поширенню селянських повстань в Україні, показав силу духу і жертовність вояків Армії УНР в боротьбі за державність.
Підсумовуючи, скажемо, що Армія Зимового походу виконала велике історичне завдання: продовжила збройну боротьбу під прапором УНР майже на пів року. Своєю збройною місією вона була найкращою пропагандою незалежності України. З-поміж повстанських угруповань, що діяли у 1919-1920 рр. Армія УНР воювала під проводом уряду, а отже була державною, а не витвором окремих «отаманів». За словами керівника уряду Української Народної Республіки періоду Директорії ― Ісаака Мазепи: «Зимовий похід був вершком революційно-визвольних змагань українського народу власними силами». Після його завершення, внаслідок союзу із Польщею ентузіазм війська і народу суттєво зменшились. Український рух вступив у нову, набагато важчу боротьбу. Армія Зимового походу є для нас нинішніх взірцем високого героїзму вояків, що не знали ні труднощів, ні перешкод.
У фондах відділу зарубіжної україніки Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського тематика Зимового походу репрезентована книжковими виданнями публікаціями у періодиці.
Серед найвизначніших ― два видання: спогади командувача Армії УНР Михайла Омеляновича-Павленка у чотирьох частинах збірника «За Державність» (1929-1934) та «Зимовий похід 1919-1920» помічника М. Омеляновича-Павленка ― Юрка Тютюнника. У вступному слові до останньої зазначено, що вона перевидається у «Видавництві Чарторийських» (1966 р.) без змін з видання, що вийшло друком у Коломиї в 1923 р. у в-ві Трембіта в Серії «Матеріяли і Замітки до Історії Визвольної Боротьби, Кн. 1.
Свою працю Юрко Тютюнник написав на підставі документів, що були в його розпорядженні, утримуючись від їхньої оцінки:
  1. Накази і розпорядження по армії та дивізіях;
  2. Оперативні, розвідувальні і політичні звіти;
  3. Листи та заяви урядових осіб офіціального характеру;
  4. Документи, віднайдені у ворогів та перехоплені радіозвіти;
  5. Періодичні та продовжувані видання.
Дуже детально, на підставі численних документів та спогадів учасників, описує Зимовий похід О. Доценко у книзі «Зимовий похід (6.ХІІ.1919-6.Х.1920)», що вийшла друком у видавництві Українського Наукового Інституту у Варшаві в 1932 р.. Загалом книга поділена на 7 розділів. Перший розділ коротко змальовує події, що передували Зимовому походу та стали його безпосередньою причиною»; ІІ-й та ІV-й розділи присвячені суто етапи походу; VІІ-й охоплює повстанські акції під час Зимового походу та тодішню політику більшовиків. Вкінці книги знаходимо основну карту Зимового походу та чотири олеати.
Цікавими є праці керівника уряду УНР періоду Директорії ― Ісаака Мазепи. Зокрема «Україна в огні й бурі революції 1917-1921» (1951) та «Огнева проба» (1941). Обидва нариси написані на основі спогадів автора про українську революцію, починаючи з 1917 року. У передмові до «Огневої проби» І. Мазепа зазначає, що його попередники висвітлювали Зимовий похід радше з погляду воєнної історії, а тодішня політична ситуація недостатньо висвітлена. На його думку, багато спогадів про цей рейд висвітлено мемуаристами не зовсім достовірно, суб’єктивно. Автор пропонує поглянути на Зимовий похід очима політика.
Через роки потому, на 30-ту та 50-ту річницю зимового походу вийшло друком дві книжки П. Самовидця «Зимовий похід: Тридцяті роковини 1919-1949» (1949) та П. Феденка «Минуло півстоліття: зимовий похід Армії Української Народної Республіки, 1919-1920 рр.» (1972).
Стисло і лаконічно описано у цих двох брошурах основні віхи Зимового походу. Ці видання цікаві тим, що є вичерпними і зрозумілими для непідготовленого читача, адже спогади учасників походу є доволі перевантажені військовими термінами.
Доволі змістовними є видання П. Мірчука «Українська державність, 1917-1920» (1967) та «Визвольна боротьба українського народу 1917-1921 рр.» (1950), написана Об’єднанням колишніх українських військових у Лондоні. Обидва видання корисні тим, що у дохідливій формі подають інформацію про Зимовий похід в контексті всієї визвольної боротьби 1917-1920 рр. Таким чином, перед читачем відкривається повна картина етапів української революції та їхніх першопричин. Це дозволяє усвідомлено подивитися на Зимовий похід, як історичне явище.
Всі попередньо згадані видання про Зимовий похід – написані в екзилі, а от за останнє десятиріччя тему визвольних змагань за незалежність України спробував висвітлити П. Гай-Нижник у книзі «УНР та ЗУНР: становлення органів влади і національне державотворення (1917-1920 рр.)», що вийшла друком у Києві в 2010 р. Автор аналізує успіхи та прорахунки державного будівництва УНР та ЗУНР та передумови, що передували акту злуки між двома республіками.
Дослідників біографії очільників та учасників Зимового походу може зацікавити біографічний словник А. Kolanczuk «Ukrainscy generalowie w Polsce. Emigranci polityczni w latach 1920-1939» (2009).
Масштабною і, без перебільшення, унікальною є науково-бібліографічна праця колективу НБУВ «Українська революція і державність (1917-1920 рр.)» (2001). Ця книга – потужне і максимально вичерпне джерело історіографії Української революції.
/Files/images/100річча.jpeg Безперечно, для пересічного читача найоптимальнішим варіантом ознайомлення із тематикою Зимового походу є публікації у періодичних виданнях. У фонді зарубіжної україніки зберігаються комлекти номерів науково-історичного журналу «Вісті Комбатанта», що виходить у США з 1961 р. Саме у ньому подибуємо найбільше статей про Зимовий похід, здебільшого приурочених до роковин цієї славної події. Про Зимовий похід писали не лише емігранти, але й українці на теренах окупованої Польщею Галичини. Так, віднаходимо статті О. Доценка у «Історичному календарі-альманасі Червоної Калини на 1933 рік»; Д. Паліїва у «Літописі Червоної Калини» (1936); П. Феденка у «Вільній Україні» (1921). Про похід Армії УНР взимку 1919-1920 рр. також згадується у празькому часописі «Гуртуймося» (1935), торонтському «Дороговказі», британському «Бюлетні об’єднання українців» (1969) та «Українському комбатанті», що друкувався у Новому Ульмі в 1950-х рр.
Кол-во просмотров: 21

Новости

Календарь

Предыдущая Июнь 2020 Следующая
ПВСЧПСВ
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930